Лікування ентеровірусної інфекції

Ентеровірусні інфекції – це велика родина вірусів, які спричинюють тяжкі розлади кишківника зі схильністю до розвитку патології інших органів і систем: інфекційного міокардиту, менінгоенцефаліту, гострого кон’юктивіту та ін.

Головними представниками ентеровірусних інфекцій є віруси Коксакі та ЕСНО-вірус. Обидва відносяться до групи пікорнавірусів. Вірус Коксакі названий у честь невеликого містечка, де були виявлені перші культури збудника та перші спалахи захворювання, він налічує багато серотипів, які поділяються на дві групи: А (23 серотипи) та В (6 серотипів). ЕСНО-вірус – це абревіатура, що з англійської означає «кишкові цитопатогенні людські сирітки», налічує 34 серотипи.

Окрім ЕСНО та Коксакі, існують ще інші серотипи ентеровірусів:

• 60, 69 типи – збудники респіраторних та кишкових розладів;

• 70 тип – збудник геморагічного кон’юктивіту;

• 71 тип – збудник ентеровірусного менінгіту та енцефаліту.

Усі ентеровіруси містять кодовану генетичну інформацію у вигляді ланцюга РНК. Особливістю збудників є їхня стійкість до заморожування та водночас слабкість до дії дезінфікуючих розчинів і нагрівання.

Щодо епідеміологічних даних, можемо відзначити, що джерелом інфекції виступає хвора особа та вірусоносій. Пацієнт виділяє збудника з випорожненнями та мікрочастинками слизу і слини, які виділяються під час кашлю чи чхання. Сприйнятливість населення є вкрай високою. Конкретної сезонності не виділяють, часто інфекція проявляється осередкованими спалахами.

Вірус проникає в організм здорової людини із продуктами харчування, стравами, приготованими хворою особою, забрудненою водою. Основне місце перебування та активної життєдіяльності вірусу – епітелій та лімфоїдна тканина тонкого кишківника. Коли стінка органів руйнується і знижується загальна опірність організму людини, вірус проникає у кров’яне русло і поширюється по всьому організму, викликаючи тяжкі ураження інших систем органів.

Перші симптоми виникають приблизно через 2-7 днів після проникнення вірусу. Симптоматика залежить від того, яка саме система організму залучена у патологічний процес. Відповідно, лікарі відмічають наступні клінічні форми:

• Ентеровірусна герпангіна – загальний стан задовільний, незначне підвищення температури тіла, пацієнт скаржиться на біль та почервоніння у горлі, появу папул на слизовій рота, які еволюціонують до везикул, що лопаються з утворенням ерозій.

• Епідемічна міалгія – розвиток гострого запального процесу у м’язах, тому пацієнт скаржиться на сильний біль та ломоту м’язів, зниження якості та амплітудності рухів, зниження амплітуди дихальних рухів, напруження м’язів живота.

• Ентеровірусна гарячка – підвищення температури тіла, що триває не більше 4 днів, зазвичай супутніми симптомами не супроводжується, може приєднатися плямистий висип.

• Серозний ентеровірусних менінгіт – ураження оболонок головного мозку, яке проявляється класичними менінгеальними симптомами, головним болем, блюванням, розладами ЦНС, гарячкою.

• Геморагічний кон’юктивіт – ураження кон’юктиви ока зі збереженням загального задовільного стану пацієнта. Кон’юктива різко гіперемована, набрякла, пацієнт чутливий до світла.

Для ідентифікації збудника, проводять забір мазків із верхніх дихальних шляхів, змиви з випорожнень і проводять їх визначення методом ПЛР. У крові виділяють специфічні антитіла (метод ІФА). Також популярністю користуються серологічні методи ідентифікації.

Лікування призначається індивідуально, згідно клінічної форми та загального стану пацієнта. Лікарі проводять якісну патогенетичну та симптоматичну терапію, що за найкоротші терміни повертає пацієнта у нормальний фізіологічний стан.