Лікування дерматополіміозиту в Житомирі

Патології сполучної тканини характерні цікавою симптоматикою. Оскільки більшість з них схильні уражати кілька систем органів, то лікарі затрудняються із діагностикою. От тільки в даному випадку час на вагу золота. Одним із прикладів вищенаведених станів є таке захворювання як дерматополіміозит.

Дерматополіміозит – це запальне дифузне захворювання, яке переважно вражає шкіру та посмуговану м’язову тканину. Захворювання характерне появою у шкірі та м’язах дифузних вогнищ запалення та васкуліту (запалення відповідних судин). Часто до проблеми як ускладнення приєднуються незворотні захворювання серця, легень, нирок, травного тракту.

Як і більшість ревматологічних захворювань, дерматополіміозит являється ідіопатичним мультифакторіальним захворюванням. Остаточний етіологічний фактор не виявлено, проте є зв’язок із багатьма пусковими механізмами. Першочерговою причиною виступають перенесені вірусні та бактеріальні патології, наприклад цитомегаловірусна інфекція чи інфекційний мононуклеоз. Високий титр циркулюючих імунних комплексів схиляє лікарів до теорії аутоімунної реакції. Оскільки схильність до подібних патологій часто спостерігається одразу у кількох членів сім’ї, то не виключається спадковий фактор.

Лікарі відмічають, що на розвиток захворювання значний вплив має надмірна інсоляція. Також лікарі вбачають зв’язок із нейроендокринними порушеннями.

Захворювання може протікати або в гострій, або в хронічній формі. Гостра клінічна форма дерматополіміозиту характеризується різким початком та стрімким розвитком. Перші симптоми вказують на загальну інтоксикацію, але згодом виникають специфічні ознаки:

• телеангіектазії на повіках, долонях, подушечках пальців;

• симптом «лілових окулярів» - так називають периорбітальну екзантему лілового відтінку із вираженим набряком, екзантема може поширюватися на все обличчя, шию, частково на грудну клітку;

• суб’єктивні відчуття печіння та свербежу у ділянці екзантем;

• біль у м’язах та слабкість;

• м’язові контрактури (неможливість повноцінного руху через сильний біль), скутість;

• подальша атрофія м’язів, що власне призводить до проблем із самообслуговуванням, знижує активність міміки, навіть може призводити до порушення ковтання, дихання.

Хронічна форма характерна повільним розвитком та чергуванням періодів ремісії з періодами загострень. Відповідно до того, який орган надалі піддається ураженню, розвивається класична симптоматика для того захворювання. Досить часто розвиваються ускладнення діяльності серця, адже ми знаємо, що м’язова стінка серця є посмугованою тканиною.