Лікування кісти куприка

Кіста куприка — це захворювання шкіри та підшкірних тканин у ділянці міжсідничної складки, яке може тривалий час не спричиняти виражених симптомів. При запаленні з'являються біль, набряк, почервоніння, виділення та дискомфорт під час сидіння.

Одним із поширених варіантів цієї патології є пілонідальна кіста, або пілонідальний синус. Сучасні дослідження розглядають пілонідальну хворобу переважно як набуте захворювання, пов'язане з проникненням волосся та шкірного детриту в тканини міжсідничної складки.

У клініці «Оксфорд Медікал» у Житомирі проводиться діагностика та лікування проктологічних захворювань, зокрема кісти куприка. Клініка має хірургічний стаціонар та операційні блоки для проведення проктологічних оперативних втручань.

Кіста куприка — це патологічна порожнина або хід у ділянці куприка та міжсідничної складки, який може містити волосся, шкірний детрит та запальний секрет.

У медичній літературі для цього захворювання часто використовується термін «пілонідальна хвороба», а при формуванні ходу — «пілонідальний синус». Захворювання може перебігати без симптомів, періодично запалюватися або переходити в хронічну форму з утворенням нориць і повторними загостреннями.

Не кожне утворення в області куприка є пілонідальною кістою. Причиною болю або припухлості можуть бути інші захворювання, тому діагноз має встановлювати лікар після огляду.

Точний механізм формування пілонідальної кісти може відрізнятися у різних пацієнтів. Сучасна концепція пов'язує виникнення захворювання з проникненням волосся в шкіру та подальшим розвитком запальної реакції. Додаткове значення можуть мати тертя, тиск, вологість та особливості будови міжсідничної складки.

До факторів, які можуть сприяти розвитку захворювання, належать:

• надмірне оволосіння;
• тривале сидіння;
• тертя шкіри в міжсідничній складці;
• підвищена пітливість;
• надлишкова маса тіла;
• недостатня вентиляція та постійна вологість шкіри;
• повторне травмування ділянки;
• глибока міжсіднична складка.

Наявність одного або декількох факторів не означає, що в людини обов'язково розвинеться кіста куприка.

На початковій стадії захворювання пацієнт може навіть не здогадуватися про наявність пілонідальної кісти, оскільки вона часто перебігає без виражених проявів.

«Кіста куприка може тривалий час не викликати жодних симптомів, однак при запаленні пацієнт зазвичай помічає біль, припухлість, почервоніння або виділення в ділянці міжсідничної складки. Якщо такі симптоми з'явилися, не варто чекати, поки запалення мине самостійно. Огляд лікаря дозволяє визначити причину утворення та своєчасно підібрати тактику лікування». — зазначає лікар-проктолог клініки «Оксфорд Медікал»

При запаленні симптоми стають більш вираженими.

Найчастіше пацієнти відзначають:

• біль у ділянці куприка або міжсідничної складки;
• припухлість або ущільнення;
• почервоніння шкіри;
• підвищення місцевої температури;
• дискомфорт при сидінні;
• появу отвору або кількох отворів у шкірі;
• виділення крові, гною або іншої рідини;
• неприємний запах виділень;
• підвищення температури тіла при вираженому запаленні.

Важливо відрізняти пілонідальну хворобу від інших захворювань, які можуть спричиняти біль, припухлість або гнійні виділення в перианальній ділянці, зокрема парапроктиту.

При формуванні абсцесу біль може виникати раптово та швидко посилюватися. У такій ситуації бажано звернутися до лікаря, а не чекати самостійного зникнення симптомів. Гостра інфекція пілонідальної кісти зазвичай потребує дренування гнійного вогнища.

Діагностика починається з консультації проктолога. Лікар уточнює скарги, коли вони з'явилися, чи були раніше епізоди запалення та виділень, після чого проводить огляд ураженої ділянки.

У більшості випадків для встановлення діагнозу достатньо клінічного огляду. Лікар оцінює стан шкіри, наявність первинних отворів, гнійного вмісту, нориць, почервоніння та набряку.

За необхідності для уточнення діагнозу лікар може призначити додаткові обстеження, зокрема відеоаноскопію, яка допомагає оцінити стан анального каналу та нижніх відділів прямої кишки.

Якщо вас турбує біль, припухлість або виділення в ділянці куприка, варто пройти консультацію проктолога та не намагатися самостійно розкривати утворення.

Тактика лікування залежить від форми та поширеності захворювання, так само як при інших проктологічних патологіях, зокрема під час лікування геморою, і визначається лікарем після огляду. При відсутності гострого запалення лікар може рекомендувати спостереження, гігієну міжсідничної складки та заходи, спрямовані на зменшення факторів ризику. Медикаментозне лікування кісти куприка не завжди дозволяє усунути сам пілонідальний хід. Лікарські препарати можуть застосовуватися за показаннями, наприклад при запаленні або інфекції, але необхідність їх призначення визначається індивідуально.

При гострому абсцесі основним методом допомоги є розкриття та дренування гнійника. Антибактеріальна терапія може бути необхідною в окремих клінічних ситуаціях. При хронічній або рецидивній пілонідальній хворобі може знадобитися видалення патологічного ходу та змінених тканин.

«Метод лікування кісти куприка залежить від форми захворювання, наявності запалення, абсцесу, нориць та попередніх рецидивів. Не кожному пацієнту необхідне однакове оперативне втручання. Після огляду ми визначаємо поширеність патологічного процесу та підбираємо метод лікування, який буде оптимальним саме для конкретного пацієнта». — зазначають лікарі-проктологи клініки «Оксфорд Медікал»

Сучасна хірургія пілонідальної хвороби включає різні методики — від традиційного висічення до малоінвазивних процедур. Вибір методу залежить від розміру та поширеності ураження, наявності нориць, кількості попередніх загострень та інших факторів. Єдиної операції, яка була б оптимальною для всіх пацієнтів, не існує.

Видалення кісти куприка може рекомендуватися при:

• повторних епізодах запалення;
• хронічному перебігу захворювання;
• наявності пілонідальних ходів;
• постійних або періодичних виділеннях;
• формуванні абсцесів;
• вираженому дискомфорті;
• поширеному патологічному процесі.

При гострому абсцесі першочерговим завданням є контроль інфекції та забезпечення відтоку гною. Питання остаточного лікування хронічної пілонідальної хвороби може вирішуватися після стихання гострого запалення.

Перед операцією пацієнт проходить консультацію та огляд проктолога. Лікар визначає поширеність процесу та обирає оптимальний метод лікування.

Залежно від конкретної методики операція може включати:

• підготовку операційної ділянки;
• знеболення;
• видалення патологічного ходу, кісти або уражених тканин;
• обробку операційної рани;
• ушивання або залишення рани для загоєння відкритим способом — залежно від обраної методики.

Сучасні підходи до лікування пілонідальної хвороби спрямовані на зменшення травматичності втручання, ризику ускладнень і часу відновлення. Конкретна техніка визначається індивідуально.