Лікування інфекційного мононуклеозу

Джерелом зараження інфекційним мононуклеозом є хвора особа. Передається захворювання через частинки вірусу у слині, слизу з верхніх дихальних шляхів під час кашлю, чханні. Точніше кажучи, інфекційний мононуклеоз передається повітряно-краплинним шляхом. Також описані випадки контактного інфікування при використанні спільного посуду, при поцілунках. Сезонність інфекційного мононуклеозу припадає на період зима-весна. Сприйнятливість до інфекції не є більш вираженою серед окремих груп населення, але найчастіше випадки захворювання діагностують у юнацькому віці.

Патогенез захворювання розпочинається при проникненні вірусу через так звані «вхідні ворота» - носоглотка та ротоглотка. Проникнувши в систему лімфо обігу, вірус уражає В-лімфоцити, водночас стимулюючи проліферацію Т-лімфоцитів, що сприяє подальшому ураженню лімфатичних вузлів, мигдаликів, селезінки.

В залежності від клінічних проявів, інфекційний мононуклеоз може протікати у різних формах: легкій, середній і тяжкій. Здебільшого захворювання протікає безсимптомно, або ж симптоми настільки незначні, що хворий їх не відчуває і продовжує поширювати інфекцію. Це характерно для легкого ступеню захворювання.

При середній формі розвиваються такі симптоми:

• підвищення температури до 38,5⁰С;

• загальне нездужання пацієнта;

• нудота, зниження апетиту;

• слабкість;

• головні болі;

• зниження працездатності;

• збільшення лімфовузлів;

• при огляді ознаки ангіни.

Тяжка форма свідчить про посилення симптомів, початок тяжких розладів. При цьому пацієнт скаржиться на:

• тривалу лихоманку;

• тяжко виражений гепатоз, збільшення селезінки;

• стрімке схуднення;

• прояви тяжкої інтоксикації;

• зони некрозу на мигдаликах.

Не так страшне саме захворювання, як його наслідки. До ускладнень відносять асфіксію, бронхообструкцію, гепатит, бактеріальні ускладнення, розрив селезінки.