Лікування періодонтиту

Періодонт – це різновид сполучної тканини, зв’язка зуба, яка забезпечує його належне та міцне прикріплення до кісткової тканини щелепи. При ураженні періодонта, виникає похитування зуба та сильний біль – формується патологічний процес під назвою «періодонтит».

ПРИЧИНИ ПЕРІОДОНТИТУ

Періодонтит вважається найглибшим ускладненням карієсу. У випадку, якщо пацієнт не звернувся до лікаря ані під час карієсу, ані під час пульпіту (що показує сильну стійкість до болю, бо пульпіт характерний неймовірно нестерпним болем), інфекція проникає у найглибші тканини – до періодонту. 

Проте, не тільки це стає причиною розвитку періодонтиту, часто патологічний процес проникає у періодонт у тих випадках, коли була накладена пломба без належного усунення гною. Грубо кажучи, періодонтит розвивається при блокуванні інфекції пломбою під час лікування карієсу та пульпіту. Інфекція продовжує розвиватися та проникати вглиб, чого пацієнт спочатку не відчуває, проте лімфовузли продовжують реагувати.

Прогресуванню періодонтиту сприяють шкідливі звички, зниження імунної опірності, звичка постійно жувати гумку, олівець чи ручку.

Періодонтит може протікати у гострій та хронічній формах. Гостра форма характерна класичними симптомами гнійного інфекційного ураження.

Пацієнт скаржиться на:

• сильний ниючий зубний біль, що віддає у всю щелепу та скроні;

• додатковою особливістю болю є його посилення при жуванні та контакті з поверхнею інших зубів;

• значне збільшення та болючість підщелепних лімфатичних вузлів;

• рухомість, розхитування зуба;

• запах гною з рота;

• загальне нездужання та недомагання;

• безсоння та дратівливість пацієнта;

• підвищення температури тіла.

Хронічна форма, звісно не несе такої яскравої симптоматики, проте є більш небезпечною, адже свідчить про можливість проникнення та подальшого розвитку інфекції у кістковій тканині щелепи – розвитку періоститу. Запідозрити хронічний перебіг можна, звернувши увагу на ясна: вони стають червоними, набряклими і з них можливе виділення гною. Існує навіть можливість розвитку норицевих ходів з ясен. Тоді біль, звісно, зменшиться, оскільки знижується тиск гною на тканини зуба, проте насправді процес тільки погіршується.

При поширенні інфекції гематогенним та лімфо генним шляхом, можуть розвиватися флегмони та абсцеси прилеглих тканин.

Діагностикою періодонтиту займається лікар-стоматолог. При цьому він проводить загальний огляд, визначає скарги пацієнта, перевіряє цілісність зуба та його рухомість. Лікар звертає увагу на попередні маніпуляції, що проводились із даним зубом: пломбування та ін.

Рекомендовано провести рентгенографію зуба, що визначити стаді захворювання, наявність ускладнень на прилеглих тканинах.

Раніше лікування було можливим виключно за умови повного видалення зуба. Проте, зараз сучасна стоматологія пропонує консервативні методи, які допоможуть усунути патологію і водночас зберегти зуб.

Застосувавши попередньо місцеве знеболення, лікар проводить розкриття порожнини зуба, його ревізію та ревізію каналів зуба. Надалі проводить вливання лікарських розчинів для ерадикації гною та інфекції. Потім вводиться спеціальна паста для розсмоктування гранульом, яку залишають на кілька днів, закриваючи зуб тимчасовою пломбою. Після розкриття пломб лікар перевіряє наявність гною, проводить контрольну рентген-діагностику. При відсутності протипоказань, проводиться пломбування каналів зуба і коронки. Якщо процес перейшов на кісткову тканину, рекомендовано видалення зуба та переведення пацієнта на лікування до щелепно-лицевого хірурга.

Не варто чекати розвитку ускладнень, знайдіть кілька хвилин для візиту до стоматолога!