Пупкове кільце являється одним з найслабших місць передньої черевної стінки. Тому й не дивно, що відсоток виникнення пупкових гриж є досить високим та за своєю частотою поступається хіба паховим грижам.
Пупкова грижа – це випинання внутрішніх органів через ослаблену зону пупкового кільця з утворенням так званого грижового мішка. Вмістом цього грижового мішка можуть бути сальник, петлі тонкого кишківника або ж частинка поперечно ободової кишки. В деяких випадках, випинатися можуть кілька структур.
В залежності від розмірів, пупкові грижі можуть бути малими (до 2 см) без розходження прямих м’язів, або великими (від 2 см) з розходженням прямих м’язів та значним стоншенням апоневрозу.
Чому виникають пупкові грижі?
Для формування пупкової грижі головними є два етіопатогенетичні фактори: стоншення, розширення пупкового кільця і підвищення внутрішньочеревного тиску.
Отже, факторами розвитку пупкової грижі є:
об’ємні утворення черевної порожнини;
травми передньої черевної стінки;
надмірні фізичні навантаження;
часті закрепи;
абдомінальне ожиріння;
асцит;
різке зниження маси тіла;
порушення трофіки сполучної тканини, що стає причиною слабкості апоневрозу;
вроджені аномалії пупкового кільця;
затяжний кашель, що є симптомом хронічних обструктивних захворювань бронхів та легень;
утруднення сечопуску, що спостерігається протягом тривалого часу.
Ознаки пупкової грижі
Головним симптомом пупкової грижі є м’яке рухоме випинання в зоні пупкового кільця. Шкіра над випинанням стоншена, можуть виднітися прожилки кровоносних судин. При пальпації утворення не болюче і може вправлятися у черевну порожнину. При незначних потугах випинання з’являється знову.
Якщо вмістом грижового мішка є кишківник, можна неозброєним оком бачити його пульсацію через шкіру. Варто зазначити, що грижа може збільшуватися з часом. Особливо помітне ледь не миттєве збільшення при потугах, тривалому перебуванні в вертикальному положенні і навіть при переїданні.
Самодіагностика грижі неможлива, адже пацієнт не завжди усвідомлює, що у нього наявна проблема з пупковим кільцем. Пацієнти думають, що це просто зовні помітне погладшання, деякі взагалі сприймають грижу пупка як онкопатологію і стрімголов біжать до онколога.
Попри те, що грижа не супроводжується суб’єктивними симптомами, вона схильна до різних ускладнень: защемлення з проявами неймовірного болю, ішемію та невротизацію вмісту грижового мішка, розрив грижового мішка з подальшим перитонітом.
Діагностика та лікування пупкової грижі в Оксфорд Медікал
Діагностику пупкових гриж проводить хірург, застосовуючи методи огляду та пальпації. З додаткових методів обстеження, які допоможуть скласти план втручань, рекомендують: УЗД, гастродуоденоскопію, ЕКГ, загальний аналіз крові та коагулограму.
На жаль, пупкову грижу неможливо усунути фізичними вправами, носінням бандажа, втиранням чудо-мазей. Лікування пупкової грижі полягає у проведенні оперативної герніопластики. Лікарі-хірурги пропонують два методи герніопластики: натяжну та ненатяжну.
Натяжна герніопластика полягає у закритті грижового отвору методом натягування власних тканин пацієнта. Дефект черевної стінки компенсують за допомогою спеціальної пластики м’язів живота та апоневрозів. Даний метод проводиться тільки при малих грижах пупкового кільця.
Ненатяжна герніопластка – метод, при якому додатково використовують спеціальну синтетичну стінку, яка забезпечує додаткове зміцненні передньої черевної стінки. Перевагою використання сітчастого імпланта є в рази менший ризик рецидиву грижі. Імпланти не спричиняють відторгнення та алергічних реакцій.
Також популярним методом є лапароскопічна герніопластика, яка вирізняється атравматичністю, високою ефективністю і нетривалою реабілітацією.
Більшість операцій є плановими, защемлені грижі оперують ургентно в негайному порядку.
ЗАПИСАТИСЯ НА ПРИЙОМ
