Оперативні втручання на органах черевної порожнини можуть і з плином часу призводити до небажаних побічних станів. Процес за живлення тканин являє собою рубцювання, тобто заміщення сполучною тканиною. На жаль, в силу деяких факторів, сполучна тканина стоншується, і може формуватися так звана вентральна (післяопераційна) грижа
Що являють собою вентральні грижі, патогенез їх розвитку
Наскільки ми знаємо, грижі – це вихід внутрішніх органів з черевної порожнини через слабкі місця живота. Ми знаємо такі фізіологічні слабкі місця як біла лінія живота, пупкове кільце, пахвинний канал та ін.
Вентральні грижі розвиваються через штучно створені слабкі місця – тобто через місця, де раніше було розсічення тканин, наприклад при лапаротомному доступі для апендекомії. Звісно не після усіх оперативних втручаннях розвивається вентральна грижа, цьому повинні посприяти такі чинники:
слабкість м’язів передньої черевної стінки;
підвищення внутрішньочеревного тиску (при затяжному кашлі, при потугах, закрепах, асциті);
ожиріння;
післяопераційні ускладнення в анамнезі, такі як нагноєння рани, розходження швів та ін.;
відмова від використання бандажа;
цукровий діабет;
надмірні фізичні навантаження після операції;
неправильне накладання швів на післяопераційну рану.
Особливості симптоматики вентральних гриж
Клінічні ознаки і будова вентральних гриж є класичними. Грижа складається із випинання – грижового мішка, який має кілька оболонок та грижовий вміст (внутрішні органи, такі як кишківник, шлунок, сальник). Які симптоми вентральної грижі? Спочатку пацієнт відмічає припухлість та появу випинання в зоні колишньої післяопераційної рани. Ця ділянка супроводжується болем і дискомфортом, який посилюється під час напруги м’язів та потуг. Випинання може виникати несподівано і знову вправлятися в черевну порожнину. Збільшується це випинання під час походу в туалет та під час кашлю.
Окрім місцевих симптомів ми можемо спостерігати певні явища диспепсії – розладів шлунково-кишкового тракту. Закрепи змінюються діареями, пацієнта турбує бурчання в животі, метеоризм, відрижка.
Якщо пацієнт відмічає будь-які зміни післяопераційних ран, варто одразу ж звернутися до лікаря. Найкраще усунути проблему, коли вона є незначною та не ускладнилась защемленням.
Оперативне лікування вентральних гриж
Враховуючи дані скарг пацієнта та його анамнезу, діагностувати вентральну грижу досить нескладно. Ключовим моментом є інформація про проведення оперативних втручань раніше. Для діагностики грижового вмісту лікарі проводять УЗД.
Перед плануванням операції, лікар скеровує пацієнта на додаткові обстеження, такі як ЕКГ та консультація кардіолога, огляд у терапевта, ЗАК, коагулограма, біохімія крові.
Впевнившись про відсутність протипоказань, лікар планує дату оперативного втручання. Підбір методу пластики вентральної грижі та об’єму втручань залежить від локалізації утворення, розмірів, наявності ускладнень чи супутніх патологій – проводиться герніопластика.
Герніопластика полягає в пластиці грижових воріт, обумовленій укріпленням передньої черевної стінки. Спочатку варто провести розсічення тканин, дослідження вмісту та його вправлення, подальшу пластику самих грижових воріт, яку проводять або власними тканинами пацієнта, або спеціальним сітчастим імплантом, який є високобіодоступним та не підлягає відторгненню. Після пластики ану закривають косметичним швом.
ЗАПИСАТИСЯ НА ПРИЙОМ
